Білоцерківський природничо-математичний ліцей-гімназія № 16 ім. М.О. Кириленка Білоцерківської міської ради Київської області

Всі обговорюють - із якого «матеріалу» зроблені жителі Країни Вранішнього Сонця?
Юрій РАЙХЕЛЬ

Японію спіткало страшне лихо. Від землетрусу й цунамі зруйновано міста, загинули й зникли безвісти тисячі, дуже багато людей залишилося без даху над головою. Наслідки стихійного лиха вже відчула й ще відчуватиме світова економіка. Та ще жахливішим є те, що вибухи на атомних електростанціях призвели до радіоактивного забруднення довкілля, підвищення допустимого рівня радіаційного фону. Нам, які пережили трагедію Чорнобиля, дуже близька й зрозуміла тривога японців і світової спільноти. У своїй заяві Президент України Віктор Янукович виразив наше ставлення до цієї трагедії: «Україна - глобальний партнер Японії - солідарна з дружнім японським народом у цей важкий для нього час і готова надати необхідну допомогу задля подолання згубних наслідків трагедії, що сталася. Вірю, що сильний японський народ за всебічної підтримки світової спільноти гідно впорається з цим викликом стихії та мужньо подолає наслідки масштабного природного лиха».

За японським прислів'ям, країна живе на спині дракона, що «здригається». Після такого ж страшного землетрусу в 1923 році японці досить швидко відновили країну й свою столицю - Токіо, яка тоді була практично зруйнована вщент. Другий раз їм довелося знову відновлювати свої міста після бомбардувань, у тому числі - атомних, в період Другої світової війни. Виявивши свої найкращі якості, які за століття сформувало в них життя «на спині дракона, що здригається», народ Японії не лише відродив країну, а й вивів її в лідери не лише світової економіки, а й науки й культури. Без гучних слів, квітчастих гасел і закликів. Так буде й цього разу.

З проблем, що виникли, будуть зроблені відповідні висновки. Та вже зараз можна відзначити, що страшних наслідків і людських жертв було б значно більше, коли б не постійна пильність японців, виховані десятиліттями навики поведінки в складних умовах. Населення від малого до старого постійно брало участь в навчаннях. І проводилися вони не формально, для галочки в звітах, а по-справжньому. Кожен японець знав, що йому робити й куди йти в надзвичайній ситуації. Масштаб лиха, яке переросло в техногенну катастрофу, виявився величезним, країна ніколи з таким не стикалася. Буває таке й не лише з японцями.

Британська газета The Independent надрукувала статтю під вельми красномовним заголовком «Тріумф духу». Саме дух народу, що викликає захоплення всього світу, виявляється в ці дні. Російська журналістка Тетяна Чеснокова відзначає високу соціальну відповідальність японського бізнесу. «Курс японської ієни до долара в ході валютних торгів в середу виріс до максимальної з 1995 року відмітки - . Причина в тому, що японські інвестори переводять свої активи в національну валюту на тлі погіршення ситуації на японських АЕС - щоб надати фінансову підтримку своїй країні.» Чи можна таке уявити в нас або в Росії? Після теракту в Домодєдово московські таксисти підвищили ціни в десятки разів. У Японії таке просто неможливе. Журналіст Tammy Flogiston зазначає: «Характерна особливість японців - відсутність егоїзму. Це - національна риса, менталітет, якщо хочете. У японському суспільстві інтереси колективу стоять вище за інтереси окремої людини, взаємодопомога, підтримка відіграють у них первинну роль. Постраждалі не панікують, не впадають у відчай. Жителі всіма силами прагнуть підтримати одне одного. У мові японців є слово «мейваку». Воно означає проблеми й занепокоєння, які заподіює людина оточенню, якщо думає лише про себе. Щоб не створювати «мейваку», японці віднаходять у собі якісь внутрішні сили й продовжують усміхатися життю».

Японія однією з перших стала допомагати Україні в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи. То чому б нам не повчитися і не перейняти в японців їхні найкращі риси? У першу чергу - організованості, любові до своєї країни й землі.

Віктор ЯРЕМЕНКО, художній керівник балету Національної опери України:

- Наш театр пов'язують тісні й багаторічні творчі зв'язки з Японією. Ще в 1970-ті мої батьки їздили на гастролі до цієї чудової країни. Нашу балетну трупу щороку запрошують виступити в турне різними містами Японії. Згадую 1987 рік, коли вперше приїхав до цієї країни як учасник Міжнародного конкурсу артистів балету, завоювавши «золоту» медаль. Я був приголомшений людьми - скромними та люб'язними. Вони патріоти своєї країни, шанують традиції й мов «губка» всотують те краще, що можуть дізнатися й почерпнути від іноземців. Це люди самобутньої багатовікової культури й ті, хто просуває прогрес усього людства новітніми технологіями в різних сферах життя. Японці люблять вчитися, вони допитливі й дуже інтелігентні, а також скромні. Київ і Кіото - міста-побратими. Багато років існує дружба між школою «Терада Балет Арт Скул» з Кіото та Київським державним хореографічним училищем. Японською школою балету керує подружжя Терада - Хіроясу і Мітіко Такао. Вони самі опановували майстерність класичного танцю у найкращих педагогів-хореографів і плідно вчать свою молодь. Можна сказати, що в Японії є острівець України - Хореографічна школа Терада. До речі, в нашому театрі працює солістом балету Набухіро Терада - син засновників і керівників Школи балету Кіото. Коли сталася аварія на ЧАЕС, пані Терада однією з перших трагічного 1986 р. перерахувала гроші на рахунок допомоги потерпілим від Чорнобильської аварії. Знаєте, мене щоразу приголомшує японська публіка. Таке враження, що вони готові дивитися класичні балети мало не щодня. Практично щороку імпресаріо просять, аби наші артисти виконали балети «Спляча красуня», «Лускунчик», «Лебедине озеро». Я був уражений, що звичайні таксисти наспівують музику Чайковського... Сьогодні мені боляче дивитися на страшні кадри хроніки, коли будинки рушаться, немов карткові будиночки. Приголомшує дух японців, які з честю переносять удари стихії. Щиро співчуваю всім, хто сам постраждав і чиїх сімей торкнулося це лихо. Ми, колектив Національної опери, прийняли рішення в травні провести добродійний концерт, а всі виручені кошти передати до фонду потерпілих від землетрусу та цунамі в Японії.

Юрій КОСТЕНКО, посол України в Китайській народній республіці, екс-посол України в Японії 2001 - 2006 рр.

- Протягом тисячоліть японці - японська нація - звикли до природних катаклізмів, які регулярно повторюються на цій землі. У період, коли я був там послом, протягом року в Токіо відбувалось близько тисячі відчутних землетрусів. Це щороку. Звичайно, були землетруси такі ж руйнівні, як зараз. Протягом тисячоліть були ще страшніші. І тому в національному характері, в душі, в підсвідомості, в підкірці японця сидить постійна тривога про те, що може трапитися щось непоправне. Тому люди, причому не лише японці, а всі, хто живе в японських містах, зокрема кожен працівник українського посольства, в мій час мали в своїй квартирі чемоданчик з водою, ліхтариком, бинтами, ліками, поруч з яким був заступ. Усе це бралося з собою, щоб вибігти з хати й побігти у відомому напрямку.

Японці постійно тренуються і чітко знають, в які двері вони виходять і куди біжать. Це фактично і врятувало тисячі людей у нинішній ситуації, коли багато їх загинуло не від землетрусу, а від страшних хвиль цунамі. Тому ті, хто змогли зреагувати, врятувалися.

Я читав, що в Японії циклічно, з періодичністю 80 років, відбуваються руйнівні катастрофи, землетруси, які сягають майже 9 балів. А коли розверзається земля, ніхто не може нічого зробити. Минулий великий землетрус відбувся 1923 року. Тоді загинуло більше ста тисяч людей. Коли я був послом в Японії (2001 - 2006 рр.) багато говорилось і писалось: минає 80 років - готуйся до чергового землетрусу. Тоді цього не сталось. Але така циклічність теж налаштовує людей на те, що треба думати про це, готуватись, сприймати це як боже послання чи як завгодно.

Ви зверніть увагу на кадри, як ведуть себе японці під час землетрусу: вони чітко знають, що треба присісти і сховати голову або під стіл, або під шафу, щоб не дай Бог не впало щось на голову і не травмувало. До речі, під час землетрусу в Кобе в 1995 році, коли наш президент перебував в Японії, багато людей загинуло від того, що з висоти падало скло. Японці тепер це теж знають і завжди ховаються. Одне слово, багатотисячне тренування стихією і створює цей національний феномен, національний характер, коли японці намагаються уникнути біди. Разом з тим є речі, які вони не можуть ще контролювати - це цунамі, які страшенно руйнівні й призводять до катастрофічних наслідків.

Що стосується можливого повернення Японії на друге місце у світі. Як не прикро це говорити, але підрахунки зараз показують, що наслідки катастрофи коштуватимуть цій нації 150 млрд. доларів. Звичайно, сьогодні говорити про якийсь феноменальний розвиток Японії не доводиться. Звичайно, їм допоможе світове співтовариство. Їм будуть допомагати G8 і G20. Але я думаю, що сьогодні суттєво зменшаться показники розвитку Японії в порівнянні з тим, що було до кризового часу. До кризи все йшло нормально. А під час кризи Японія багато втратила, і саме найголовніше - втратила другу позицію у світі після США. Сьогодні, як це не сумно для Японії, звичайно, цей процес буде продовжуватися і, на мій погляд, навряд чи найближчим часом вона зможе відновити те місце, на якому знаходилась раніше.

Що стосується майбутнього атомної енергетики в Японії після пошкодження атомних реакторів. Я був на АЕС «Фукусіма», на якій один блок був законсервований. Ми тоді розказували про наші закриту Чорнобильську АЕС. Тому я собі уявляю, як воно буде далі розвиватись. На мою думку, розвиток атомної енергетики для Японії - справа безальтернативна, адже тут немає ні вугілля, ні гідроресурсів. Тому перед японцями цей шлях, який вони вибрали. Звичайно, їм доведеться переглядати певні нормативи, дивитися, як атомна енергетика має розвиватися далі. Але звичайно, вона буде розвиватися, як це відбувається у світі. Що б там Ангела Меркель не розказувала, але в Німеччині атомна енергетика також буде розвиватись. Це не справа політиків. Економіка диктує сьогодні. І альтернативи атомній енергії ще ніхто не видумав.

Алла КУЛЬБАБА, диригент Національної опери України:

- Мені пощастило двічі побувати в Японії, виступаючи в складі Національної опери в гастрольних турах, які проходили в містах Країни Вранішнього Сонця. Дивлюся теленовини - і ком підступає до горла, коли бачу катастрофічні руйнування, які принесли землетруси й цунамі. Не розумію, за що така сувора Божа кара послана на цю країну та її народ? Знаєте, коли вперше прилетіла до Японії, то подумала, що це райський куточок, створений працею, потом і людським розумом. Ми спілкувалися з колегами і глядачами, дивуючись їхньому ставленню до життя - працьовитості, мудрості, вмінню фактично ні з чого зробити не лише красу, але й придумати найновіші технології. Але при цьому країна патріархальна, а японці дуже дисципліновані, спокійні. Я дивувалася, що навіть немовлята там голосно не плачуть - відчувається, що мати і дитя міцно пов'язані... Школярі одягнені в однакову форму, але цей «унісекс» лише підкреслює акуратність хлопчиків і дівчаток. Можливо, у батьків виникають якісь труднощі, коли у хлопців настає перехідний період, але це не впадає в вічі. А ось повага до старших дуже помітна. Нині в Японії спостерігається величезний інтерес до європейської культури, класики. Всі наші концерти й вистави проходили з аншлагами, хоча квитки зовсім недешеві. Японці привітні, доброзичливі, спокійні й не панікери. Вони звикли до землетрусів, і кожна людина - чи доросла, чи дитя - знає, як себе поводити, якщо раптом підлога під ногами захиталася. Вчора ми з музикантами згадували, як під час останніх гастролей (у листопаді минулого року) йшла опера «Борис Годунов» Мусоргського, і раптом щось загуділо й затряслося. Я сиділа в залі й відчула, як ряд захитався. Освітлювальні лампи заблимали. На сцені у цей момент арію Марини Мнішек виконувала Анжеліна Швачка, але щось сталося, і вокалістка, забувши слова, замість трьох куплетів виконала підряд один і той самий. Після вистави співачка зізналася, що вона увійшла у якийсь ступор, здавило серце, і вона не могла зрозуміти слова, які підказувала їй помічник режисера. А у глядачів жодної паніки не було! Сиділи спокійно і уважно слухали оперу. Колеги, які не були зайняті в постановці, відпочивали в багатоповерховому готелі й теж перехвилювалися, коли їхні номери на декілька хвилин перетворилися на палуби, що хитаються, вибігли на вулицю... Персонал готелю їх заспокоїв, що нічого страшного, що землетрус всього три-чотири бали і не варто хвилюватися... Ми спостерігали японців, буваючи в гостях. Мене вражав їхній порядок не лише в будинках, але й у суспільстві, дбайливе ставлення один до одного, їхня стійкість, мужність, толерантність - усьому цьому варто б і нам повчитися. Дай Боже, їм сил пережити величезну біду, яка смерчем пронеслася над цією прекрасною країною.

Сергій ЄРМІЛОВ, заступник директора Інституту проблем екології та енергозбереження, колишній голова Національної агенції України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів:

- Японці - це нація, яка на сто років випереджає інші народи. За розвитком, організованістю, дисципліною. Вони завжди гідно відповідали й відповідають на численні історичні та природні виклики. Перебуваючи в складних географічних та економічних умовах, порівняно з іншими країнами, економіка Японії за рівнем розвитку нині займає третє місце у світі, буквально нещодавно поступившись другим місцем Китаю. І це - на тлі Європи. Ментально японці дуже сильні, в цьому плані вони перевершують усі інші нації. Ми можемо в цьому переконатися сьогодні, коли в черговий раз, зіткнувшись зі страшним землетрусом, цунамі, японці терпляче й абсолютно адекватно реагують на цю трагедію. Звичайно, є страждання, але немає паніки. Ми бачимо, що півмільйона людей евакуйовано із зони лиха, 17 чи 20 тисяч людей загинули, не кажучи про те, що декілька років потрібно буде ліквідовувати всі наслідки. Гадаю, тут недоречно говорити про якісь релігійні переконання - це культура нації. Узяти, наприклад, події в американському Новому Орлеані, де кілька років тому також сталася трагедія - ураган, повінь. На другий день відразу почалися мародерства, вбивства, грабежі. Велика нація - американці не могли впоратися з евакуацією значно меншого загалу людей, маючи більше ресурсів і кращі умови. Тож світові є чого повчитися в японців, а українцям - передусім.
Підготував Микола СІРУК, «День»