Білоцерківський природничо-математичний ліцей-гімназія № 16 ім. М.О. Кириленка Білоцерківської міської ради Київської області

 Внесок українських вчених  в розвиток космонавтики

Україна має півстолітній досвід космічної діяльності. Україна буде активним учасником реалізації космічної політики Європи.

Так, українські підприємства й організації “Комунар”, “Арсенал”, “Моноліт”, Евпаторійський космічний центр брали участь у підготовці  запуску першого штучного супутника Землі, виведеного на орбіту 4 жовтня 1957 року.

З початку 60-х років підприємства України почали розробку і виробництво систем керування, бортової автоматики й інших систем і приладів для космічних об'єктів і комплексів.

12 квітня 1961 року російська модифікована міжконтинентальна балістична ракета Р-7, обладнана приладами підприємств “Комунар” і “Арсенал”, вивела на навколоземну космічну орбіту першого в історії людства космонавта Юрія Гагаріна.

Діяльність конструкторського бюро “Південне” у сфері наукових досліджень почалася в 1961 році з розробки космічних апаратів “Метеор” і “Стріла”.

У 1962 році ракета-носій “Космос” вивела на орбіту перший супутник дніпропетровської розробки ДС-2, а в 1967 році ракетою-носієм “Космос” на орбіту був виведений орієнтований в атмосфері супутник “Космічна стріла”.

Співголова спільної робочої групи Україна — ЄС з космічних досліджень Хардвіг Бішофф визнає великі можливості України в галузі космічних досліджень і технологій і вважає, що наша країна знайде гідне місце в європейській космічній політиці та європейській космічній співпраці. За його словами, передусім йдеться про систему глобального моніторингу навколишнього середовища й безпеки — GMES (Global Monitoring for Environment and Security). Х. Бішофф вважає, що навігаційна система Galileo, створювана в Європі, має охопити й територію України. За його словами, зараз тривають переговори про підключення України до створення такої європейської системи глобальної навігації, яка на відміну від американської системи GPS має цивільне застосування. Також великі можливості для співробітництва існують у сфері космічних наук, у секторі запуску космічних апаратів, вважає представник Єврокомісії.

Каденюк Леонід Костянтинович

Народився 28.01.1951 р. у с. Клишковці (Хотинского р-ну Чернівецької обл., Україна). Закінчив Чернігівське ВВАУЛ (1971) і МАІ за фахом «інженер-механік» (1988). Генерал-майор ВВС України (1998). Служив у ВВС. Проходив підготовку до космічних польотів у ЦПК ВВС і ГКНДІ (1976), потім (після розвалу СРСР) готувався до польоту в Космічному центрі ім. Джонсона в США як фахівець з корисного навантаження. Здійснив космічний політ на МТКК «Колумбія» за програмою STS-87 (19.11 – 5.12.1997). Під час польоту виконував біологічні експерименти з рослинами та експерименти Інституту системних досліджень за тематикою “Людина і стан невагомості”. Після вибуття з загону космонавтів (1983) на керівних посадах в Україні. Перший космонавт незалежної України. Герой України. Заслужений майстер спорту України.

                      Ярослав Пустовий - потенційний другий український космонавт

Міжнародна компанія «Кенедіен ероу» відібрала українця Ярослава Пустового з 200 кандидатів для запуску до суборбітального простору.

Цей поки що неіснуючий корабель має злетіти і приземлитися, а потім повторити трюк протягом двох тижнів. В разі успіху «Канадська стріла» отримає приз уряду – 10 мільйонів доларів. 32-річному Ярославу Пустовому випало бути у числі перших, спільно з п‘ятьма членами екіпажу-американцями.

Суборбітальний політ відрізняється від орбітального тим, що корабель входить у космічний простір – на висоту понад 100 кілометрів – але не набираючи першої космічної швидкості, повертається на Землю за балістичною траєкторією.

Один суборбітальний політ коштуватиме як середній лімузин. Це відкриває перспективу регулярних космічних подорожей із пасажирами та вантажами. Щоправда, астронавти застерігають від надмірного оптимізму. Літати суборбітальною ракетою поки що значно ризикованіше, - стверджує екс-керівник Байконуру Анатолій Завалішин, який у 1975 році був свідком суборбітального пуску в СРСР.

Анатолій Завалішин, екс-директор «Байконура»: - «Запускали на нормальную космическую орбиту. Но получилось неисправность в третьей ступени, космонавты не долетели до космоса и спускались обратно. Вообще, он геройски поступил, что предложил себя для этих экспериментов».

Пустовий міг полетіти ще у 1997 році, коли був дублером Леоніда Каденюка в екіпажі шатла “Коламбія”, про що на пам‘ять залишилась червона футболка і фото. Він каже, що не знає дати свого польоту та продовжує працювати у Києві.

Українські науковці в космонавтиці

Кибальчич Микола Іванович

1853 – 1881. Винахідник. Революціонер-народник. Випускник Новгород-Сіверської гімназії. Учився в Інституті інженерів шляхів сполучення (1871-1873) і Медико-хірургічної академії в Петербурзі (1873). Арештований (1875) за революційну діяльність і 2 роки провів в одиночному ув’язненні. З 1878 р. – на нелегальному становищі. Організатор динамітної майстерні, «головний технік» «Народної волі». Розробив конструкцію бомб, якими був смертельно поранений імператор Олександр II (1.03.1881). Засуджений за участь у царевбивстві, Кибальчич був доставлений у жандармське управління, що розміщалося в дворі будинку №2 по Гороховій вулиці. Знаходячись у ув’язненні, розробив перший у Росії ракетний літальний апарат для польоту людини, при цьому запропонував пристрій порохового ракетного двигуна, метод керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, спосіб забезпечення стійкості апарата. Проект виявився похованим у жандармському архіві і побачив світло тільки в 1918 р. Страчений за вироком суду.

Кондратюк Юрій Васильович (Олександр Гнатович Шаргей)

Один з піонерів розробки основ космонавтики. Механік і винахідник, автор досліджень можливості ракетного польоту у світовий простір, автор оригінальний ідей у рішенні проблем міжпланетних подорожей. Існує версія , що він прожив усе життя під чужим ім'ям. Справжнє його ім'я – Олександр Ігнатійович Шаргей і народився він не в Сибіру, а на Україні, у Полтаві. У 1916 р. Кондратюк-Шаргей був покликаний на військову службу. Після революції 1917 р. його мобілізували в білу армію, де він і служив якийсь час. Ще в 1919 р. розглянув основні питання космонавтики, виклавши їх у творі «Тим, хто буде читати, щоб будувати». Він запропонував використовувати як паливо космічних ракет водневі з'єднання деяких металів і металоїдів, зокрема – бороводород. Пізніше, побоюючись репресій з боку Радянської влади, він змінив свої паспортні дані. Це загадкова людина, сибіряком його називали тільки тому, що саме в центрі Сибіру (у Новосибірську) у 1929 р. вийшов у світ твір за назвою «Завоювання міжпланетних просторів». У ній вивів, незалежно від Ціолковського, формулу польоту ракети. На його роботи звернув увагу професор В.П. Ветчінкін (1888-1950). У червні 1931 р. засуджений, направлений на роботу в проектно-конструкторське бюро. Із середини 1930-х років працював у московських проектно-конструкторських організаціях, зіграв помітну роль у елеваторобудуванні й інших областях техніки. Загинув під Калугою. Реабілітований у 1970 р.

Корольов Сергій Павлович(30.12.1906 (12.01.1907) – 14.01.1966)

Закінчив МВТУ ім. М. Баумана, його дипломним проектом керував А.Н. Туполев. Член-кореспондент АН СРСР по Відділенню технічних наук (механіка) (23.10.1953). Академік АН СРСР по тому ж відділенню (20.06.1958). Видатний вчений і конструктор, що вніс визначальний внесок у розвиток ракетно-космічної техніки. З ранніх років цікавився авіацією, ще в період навчання у вузі почав працювати в області ракетобудування. Арештований з безпідставних обвинуваченнях у тім, що розробки ракетної техніки велися нібито без достатніх теоретичних основ, що допустив  шкідництво при створенні ракети «212», Військовою колегією Верховного Суду засуджений до 10 років табірних робіт з поразкою в правах і конфіскацією майна (27.09.38). У 1939 р. направлений у район Магадана на золоті копальні, де його помітив (раніше знайомий) колишній директор авіазаводу № 156 М.А. Усачев ( що відбував 15 років таборів після загибелі В.Чкалова), скориставшись особистим авторитетом серед ув'язнених, Усачев врятував його від загибелі (на початку 1960-х рр. Усачев працював заступником головного інженера в КБ Корольова). На початку березня 1940 р. його справа знову була направлена на дослідування, але був підготовлений повторний помилковий обвинувальний експертний висновок комісії постановою Особливої наради НКВД був присуджений до 8 років виправно-трудових таборів (10.07.1940). Клопотання депутатів про його звільнення залишені без задоволення. З обвинувальних висновків експертної комісії довідався про успішний іспит у квітні 1940 р. ракетопланів, над якими працював з 1935 р. Написав лист Сталіну, у якому обґрунтував важливе значення робіт, що проводилися їм, по ракетних літаках і своїй невинності. По клопотанню Туполева, йому дозволили працювати в Особливому технічному бюро НКВД (начальник – А.Н. Туполев), у цьому ж КБ (згодом ЦКБ-29 НКВД працювали сотні інших висококваліфікованих інженерів. Після евакуації в Омськ працював конструктором і заступником начальника цеху авіабудівельного заводу. У 1942 р. переведений у Казань на завод №16 для роботи в спеціальному КБ (яким керував також знаходившийся у ув’язненні В.П. Глушко) над проектом реактивного літака. Один і розроблювачів двигуна для літака Ла-7Р. Ознайомлений з указом про звільнення з ув’язнення (9.8.1944), у 1945 р. спрямований у Німеччину для вивчення досвіду робіт ракет Брауна. Один із творців ракети Р1, з якої почалася післявоєнна історія радянської ракетної техніки. У січні 1955 р. завершив випробування ракети Р5М – стратегічної, здатної нести ядерний заряд.

Використана література:

Ковалець І.М. Україна і космос. – К., 2002

Космонавтика. Мала енциклопедія. – М., 1989

Історія радянської космонавтики. – М., 1990

Історія науки і техніки СРСР. – К., 1986

Новітня історія. Підручник. – К., 1998

Технічна енциклопедія. – М., 1983

Космос сьогодні і вчора. – М., 1999